Наукова, науково-організаційна і педагогічна діяльність
Дійсний член (академік) Національної Академії наук України (імунологія, 1991), дійсний член (академік) Академії медичних наук України (імунологія, 1993). Доктор біологічних наук (зі спеціальності молекулярна біологія, біохімія), професор (біохімія), лауреат Державної премії України у (1979) та премії НАН України ім. О.В. Палладіна (2003). Нагороджений Почесними відзнаками Президента України: орденом „Ярослава Мудрого” V ступеня (2005), орденом "За Заслуги": III ступеня (1996), II ступеня (1998), Почесною Грамотою Верховної Ради України (2003), почесним званням “Заслужений діяч науки і техніки України” (2008). Почесний доктор Кінгстонського та Північно-Лондонського Університетів (1997). Почесний професор Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (2010). Має Ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України.
Професор Сергій Васильович Комісаренко працює Академиком-секретарем Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології (з 2004 року) та директором Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна (з 1989 по 1992 рік та з 1998 р.) Національної академії наук України. З 1969 по 1992 рік працював в Інституті біохімії ім. О.В. Палладіна АН України - молодшим, старшим науковим співробітником, вченим секретарем, завідуючим лабораторією, завідуючим відділом, директором Інституту.
Крім короткострокових наукових відряджень, працював в Інституті Пастера в Парижі (1974-1975) та в Нью-Йоркському протираковому центрі ім. Слоан-Кеттерінга (1981). Йому належить ідея встановлення у 1986 році пам''ятника І. Мечникову в Інституті Пастера в Парижі від імені Академії наук УРСР.
Головні напрями наукової діяльності. Головні напрями наукової діяльності
С. Комісаренка пов''язані з імунохімічним дослідженням антигенної структури білків та пептидів. Він є засновником молекулярної імунології в Україні. Першим в колишньому СРСР провів дослідження імунохімічної структури пептидів та білків, впровадив методи імуноензиматичних досліджень і проточну цитофлуориметрію та одним з перших в СРСР ввів у дослідження гібрідомну техніку одержання моноклональних антитіл. Під його керівництвом вивчена біологічна дія фосфорорганічних комплексонів - бісфосфонатів та знайдена протипухлинна та імуномодулююча активність метилен-бісфосфонової кислоти (на основі останньої розроблено ефективний протипухлинний лікувальний препарат «Мебіфон»). Він є також співавтором кількох лікувальних препаратів, які зараз проходять або доклінічне вивчення, або впроваджуються у фармацевтичній промисловості. Використовуючи фосфонати, цитотоксичні антибіотики та антитіла (або їх фрагменти) проти мембранних антигенів були створені імуновекторні молекули для вибіркового лізису пухлинних клітин. Під керівництвом С. Комісаренка встановлена антигенна структура нейротоксину апаміну, цитохрому с та деяких інших білків і пептидів, зокрема, білків системи зсідання крові, антигенів мікобактерій, збудників кашлюка і дифтерії. У відділі, яким він керує, досліджено певні механізми, що лежать в основі активації лімфоцитів.
Ряд робіт С. Комісаренка має велике науково-прикладне значення. Так, за імунохімічне дослідження білків молока йому була присуджена Державна премія УРСР. Під керівництвом С. Комісаренка було проведено унікальне дослідження імунітету у людей, які працювали після аварії на Чорнобильській АЕС. За допомогою найсучасніших методів вже наприкінці 1986 року було вперше знайдено і доведено (всупереч офіційній позиції, яка існувала у ті роки), що низькі дози радіації суттєво пригнічують систему природного імунітету, зокрема знижують кількість та активність природних клітин-кіллерів, які відповідають за протипухлинний та противірусний імунітет у людини. Він назвав тоді цей стан "Чорнобильським СНІДом". Серед інших наукових проблем С. Комісаренко плідно займається проблемами біобезпеки і біозахисту.
Він є автором понад 300 наукових праць, понад 40 національних і міжнародних патентів і винаходів з біохімії і молекулярної імунології та численних статей з політики і культури України, а також співавтором двох монографій (“Радиация и иммунитет человека”, Киев, 1994 та „Структура і біологічна активність бактеріальних біополімерів”, Київ, 2003)
Наукова робота С. Комісаренка тісно пов’язана з великою науково-організаційною та педагогічною діяльністю. Він був засновником лабораторії імунохімії (1975), яка у 1982 році була перетворена у відділ молекулярної імунології. У 1978-1986 роках він з успіхом керував республіканською міжвідомчою науковою програмою з імунології “Механізми імуностимуляції”, був організатором Республіканських шкіл з молекулярної імунології, впродовж багатьох років читав курс лекцій з імунохімії у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка (1976-1984) та з молекулярної імунології - у Київському відділенні МФТІ (1983-1990). Зараз очолює Відділення „Біотехнологія” кафедри біохімії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Під його керівництвом виконано 6 докторських і 18 кандидатських дисертацій.
С. Комісаренко є членом редколегій міжнародного журналу «Європа» (Польща) та з імунофармакології (Італія), членом Ради міжнародного товариства імунофармакологів (США), головним редактором Українського біохімічного журналу та журналу «Біотехнологія», Президентом Українського біохімічного товариства (з 1999 р.).
Державна, громадська і політична діяльність
1990 року Верховна Рада УРСР обрала С.В. Комісаренка Заступником Голови Ради Міністрів УРСР. На цій посаді та на посаді Заступника Прем''єр-міністра України з гуманітарних питань він працював по квітень 1992 року. За цей час академік Комісаренко ініціював та брав активну участь у розробці та прийнятті перших Законів України з гуманітарних питань (про національні меншини, про освіту, пресу, свободу віросповідання, пенсійне забезпечення тощо). Він, зокрема, ініціював прийняття Закону про боротьбу зі СНІДом, організував та очолив урядову комісію по боротьбі зі СНІДом, організував Державний комітет по боротьбі зі СНІДом. Він був головою низки урядових комітетів та комісій: по реалізації державної програми про мови в Україні (1990-1992), по відзначенню трагедії у Бабиному Яру (організував відвідання Бабиного Яру Президентом США Дж. Бушем та встановлення Менори на місці масових розстрілів євреїв, 1990-1991); по проведенню Конгресу українців (1991-1992), урядової комісії з гуманітарної допомоги (1992) тощо.
Нині академік С. Комісаренко бере активну участь у громадській роботі у позаурядових громадських організаціях: він обраний: першим заступником Голови Української ради миру (1999), Президентом Українського біохімічного товариства (1999), Президентом Українського Інституту миру і демократії (2000), Президентом благодійної організації інвалідів “Спеціальна Олімпіада України ”(2002), Головою Наглядової ради Міжнародного фонду Національної пам’яті України (2007), Почесним членом та членом Ради директорів Британо-української торгівельної палати. Указами Президента України у вересні 2007 року та червні 2009 року С.В. Комісаренка призначено Головою Комісії з біобезпеки та біологічного захисту при Раді Національної безпеки і оборони України. Кандидат на пост Президента України (вибори 2004 року).
У 2001 році він був запрошений зробити головну доповідь у штабі ООН на міжнародній конференції, присвяченій 15-річчю аварії на Чорнобильській АЕС. У 2002 році він виступав від України у Брюселі на міжнародній конференції „Декілька Європ та трансатлантичні стосунки”, у 2003 році робив доповідь в Інституті Кеннана у Вашингтоні „Україна між виборами 2002-2004”, а у Кентському Університеті (США) був почесним доповідачем з лекцією про вплив аварії на Чорнобильській АЕС на екологію у світі.
Дипломатична діяльність
Працюючи з 1992 року першим Послом України у Великобританії (а з 1995 року – одночасно і Послом України в Ірландії за сумісництвом), С. Комісаренко максимально сприяв розвиткові двосторонніх стосунків між Україною та Великобританією та Україною і Ірландією. В 1992-93 роках Україна була практично невідома британцям. Від часу початку роботи посольства у Лондоні Британія підтримала територіальну цілісність України, відзначила позитивний вклад України у миротворчі операції у колишній Югославії, допомагала вступу України до ради Європи. У квітні-червні 1995 року Британський парламент першим у Європі ратифікував Договір про партнерство та співпрацю між Європейським союзом та Україною. У великій мірі перелічене вище лобіювалося активністю Посольства України. Посольство України на чолі з Послом забезпечувало через різні канали запрошення Президента України до виступу на асамблеї Західно-Європейського Союзу (Париж, 5 червня 1996). Британці – в особі міністра закордонних справ М. Ріфкінда – першими публічно оголосили, що незалежна Україна є ключовою країною Центральної та Східної Європи і що Британський уряд офіційно визнає, що присутність незалежної України є основою для безпеки і стабільності в центрі Європи. Посольство під керівництвом Посла забезпечило успішне проведення офіційних візитів обох президентів України у 1993 (Л.Кравчука) та 1995 (Л.Кучми) роках, візитів: Голови Верховної ради України (І.Плюща) у 1993 році та Прем’єр-міністра України (Є.Марчука) у 1995 році, багатьох робочих візитів віце-прем’єр-міністрів, міністрів та інших офіційних осіб до Британії. Посол ініціював або сприяв візитам до України найвищих осіб Британського істеблішменту: Принца Валійського (1996), Герцога Глостерського (1994 і 1995), Прем’єр Міністра Джона Мейджора (1996), Лорда-мера Лондона (1996), Міністрів і Державних міністрів Британського уряду, спочатку консерваторів – М.Ріфкінда, К.Кларка, М.Портілло, Н.Бонсора, Л.Чокер, Н.Соамса, а потім і лейбористів, які підтвердили важливість підтримки добрих стосунків Британії з Україною. Зокрема, Міністр оборони в уряді лейбористів Джордж Робертсон (пізніше - Генеральний Секретар НАТО Лорд Робертсон) відвідав Україну та взяв участь у спільних україно-британо-польських військових навчаннях.
Завдяки активності Посольства були закладені юридичні підвалини двостороннього співробітництва - на основі Договору про принципи стосунків і співробітництва та на основі багатьох підписаних угод, як, наприклад – про співробітництво у галузі освіти, науки і культури, про транспортне сполучення, про консульські стосунки, про допомогу у боротьбі зі злочинністю тощо.
Посол Комісаренко ініціював вступ України до директорату Європейського банку реконструкції та розвитку (1993), Міжнародної морської організації (1995), ІНМАРСАТу та Міжнародної організації з цукру, штаб-квартири яких знаходяться у Лондоні. Посол організував заснування у Лондоні благодійного фонду допомоги чорнобильцям (1993) та Британо-Української торговельної палати (1997), організував безкоштовну передачу Україні Британської Антарктичної станції “Фарадей” (1995) (зараз «Академік Вернадський»). Ще в 1994-96 роках він пропонував керівникам України організувати за підтримкою уряду Великобританії серед країн Європи та США своєрідний план “Маршалла” для України і проводив цю ідею серед британського істеблішменту. Він реалізував також безкоштовну передачу Посольству України трьох будинків у Британії (двох - у Лондоні і одного - в Единбурзі), домовився з Британським урядом про скасування податків на два подаровані будинки та викупив і організував ремонт будинку Посольства України у Лондоні на вкрай вигідних фінансових умовах, що принесло нашій країні щонайменше 2,5 млн. фунтів стерлінгів (а в перерахунку на сучасну вартість нерухомості у Лондоні – понад 7 млн. фунтів стерлінгів).