120-річчя О.В. Палладіна і 80-річчя ІБХ

До 120-річчя академіка О. В. Палладіна і 80-річчя Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна Національної академії наук України

2005 рік для співробітників Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна - і нинішніх, і тих хто працював раніше, - є ювілейним. Цього року ми святкуємо одночасно дві знаменні дати: 120 років від дня народження академіка Олександра Володимировича Палладіна - засновника нашого Інституту і засновника біохімічних шкіл на теренах України та 80 років від часу офіційної появи нашого інституту. Олександр Володимирович був видатною людиною свого часу одночасно у багатьох іпостасях. Він був вченим, педагогом, організатором науки, громадським та державним діячем. В той же час абсолютно очевидно, що головною справою його життя була організація і розбудова Інституту біохімії. І тому зрозуміло, що не можна уявити академіка О. В. Палладіна, відірваного від свого Інституту, і навпаки - уявити багаторічну історію Інституту біохімії, який зараз носить ім''я О. В. Палладіна, без свого засновника і директора на протязі 45 років! За час свого існування інститут пройшов складний та часто важкий шлях - від невеликого колективу вчених-однодумців до потужної науково-дослідної установи із загальновизнаними школами і вченими, які є експертами у відповідних галузях біології.

Вченими, які роблять усе, аби біохімія в Україні знаходилась на світовому рівні, та які зберігають в академічній природничій науці кращі традиції, започатковані корифеями вітчизняної біохімії - академіком О. В. Палладіним та його найближчими послідовниками - членами нашої академії - В. О. Бєліцером, М. Ф. Гулим, Д. Л. Фердманом, Р. В. Чаговцем. Почнемо з історії. Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна Національної академії наук України (сучасна назва інституту) був заснований у 1925 році з ініціативи і за безпосередньої участі професора (у майбутньому всесвітньо відомого академіка) Олександра Володимировича Палладіна в Харкові як Український біохімічний інститут Народного Комісаріату освіти УРСР (протокол № 44 засідання Президії Укрнауки від 10 жовтня 1925 р. - ЦДАЖР УРСР, Ф. 165, оп. 5, спр. 720, арк. 33, 34, 37). Офіційне відкриття його відбулося 9 листопада 1925 р. Інститут працював на основі "Положення про Український біохемічний інститут", затвердженого Комісією НКО УРСР ще 9 червня 1925 р. Директором інституту від дня його заснування до лютого 1969 року був Олександр Володимирович Палладін, потім його було призначено Почесним директором, яким він і залишався до дня своєї смерті 6 грудня 1972 року. Директорами інституту надалі були: з лютого 1969 до лютого 1972 року - академік АН УРСР Володимир Олександрович Бєліцер, з лютого 1972 до лютого 1977 року - академік АН УРСР Максим Федотович Гулий, з березня 1977 до грудня 1988 року - академік АН УРСР Валерій Казимірович Лішко, з березня 1989 до жовтня 1992 року - академік АН УРСР Сергій Васильович Комісаренко, з січня 1993 до травня 1998 р. - чл.-кор. НАН України Георгій Вікторович Донченко. У травні 1998 року після повернення із закордонного відрядження інститут знову очолив С. В. Комісаренко. Штат інституту на час його відкриття складався з директора, двох наукових співробітників (Г. Я. Городиська і А. І. Кудрявцева), дев''яти аспірантів (П. Р. Нормарк, Д. А. Цуверкалов, Л. І. Палладіна, О. С. Савронь, К. Р. Кратинова, С. І. Винокуров, А. М. Утевський, Д. Л. Фердман, С. В. Фомін), одного служника і рахівника. Наукові дослідження цього невеликого наукового колективу були досить різноплановими, а за одержаними результатами - вельми плідними. Вони виконувалися переважно з таких актуальних і важливих для практики на той час біохімічних проблем:
біохімії харчування, особливо біохімії вітамінів, зокрема біохімії гіпо- і авітамінозних станів організму. Вивчалися вміст вітамінів у харчових продуктах, їхня роль у процесах внутрішньоклітинного обміну речовин у нормі та за різних патологічних станів тваринного організму. Вчені інституту активно розповсюджували знання про вітаміни серед медичних працівників і широких верств населення;
біохімії головного мозку, яка в перші п''ять років роботи Інституту посідала чільне місце серед розроблюваних наукових проблем. Досліджувались біохімічна статика і динаміка різних відділів центральної і периферичної нервової системи. Результати наукового пошуку засвідчили, що для кори головного мозку, окрім відомої на той час функціональної і анатомічної топографії, є властивою і хімічна топографія, тобто було показано, що функціонально і структурно різні макро- і мікроутворення кори мозку істотно відрізняються між собою за хімічним складом. Уже тоді було започатковані також дослідження з біохімічної динаміки центральної і периферичної нервової системи, які згодом встановили наявність у нервовій тканині й біохімічної топографії;
вивчення ролі креатину в діяльності м''язової тканини стало основою для розробки третього, нового на той час, наукового напряму в біохімічних дослідженнях інституту - біохімії м''язової діяльності. Досліджувались питання біохімії втоми, біохімії тренування, а також впливу фізичної праці і характеру їжі на м''язову втому.
Крім цих головних напрямів в Українському біохімічному інституті успішно опрацьовувалися також теми, що були спрямовані на вивчення внутрішньоклітинного проміжного обміну речовин при різних функціональних станах організму, питання біохімії залоз внутрішньої секреції та біохімії гормонів. Виконувалися й цікаві дослідження з порівняльної біохімії. Результати всіх багатопланових досліджень, виконаних в інституті протягом перших п''яти років його діяльності, склали основу нового на той час перспективного наукового напряму - функціональної біохімії і, зокрема, її невід''ємної частини - функціональної нейрохімії. Досягнення саме в цих наукових напрямах згодом принесли світову славу українській школі функціональної біохімії і її засновникові - Олександру Володимировичу Палладіну. За п''ятирічний період співробітниками інституту було опубліковано більше 100 наукових статей, з них понад 30 у добре знаних зарубіжних наукових журналах ("Biochem. Zeitschrift", &quotHoppe-Seiler''s Zeitschr. f. Physiol. Chemie", &quotPflugers Archiv"), п''ять видань підручників з біохімії та монографій; більше 30 науково-популярних статей. Наукові співробітники і аспіранти інституту як доповідачі брали активну участь у роботі міжнародних, всесоюзних, всеукраїнських та інших національних наукових форумів, а також внутрішньоінститутських наукових конференцій і семінарів. Всього було зроблено понад 100 доповідей, у тому числі в Берліні, Бостоні, Гамбурзі, Ростоці, Франкфурті-на-Майні та інших містах світу. Перелічене вище вже в ті роки зробило Український біохімічний інститут НКО УРСР широко відомим у державі і за її межами не тільки завдяки його новітнім досягненням у галузі функціональної біохімії, але й тому, що він став дійсно авторитетним центром підготовки висококваліфікованих наукових кадрів - єдиним, на той час, осередком розробки нових методів біохімічних досліджень, нової методології пізнання хімії живого. У грудні 1931 року Український біохімічний інститут Народного Комісаріату освіти УРСР було переведено з Харкова до Києва і включено до складу Академії наук УРСР під назвою Інститут біохімії АН УРСР. Спочатку його співробітники працювали у приміщеннях різних установ, аж поки у 1935 році інститут не перебазувався до власного будинку по вулиці Леонтовича, 9, який і зараз є головним корпусом цієї установи. Перше 10-річчя дослідницької роботи Інституту біохімії може вважатися повчальним уроком історії становлення і подальшого розвитку біохімічної науки взагалі, в Україні зокрема. Названі вище аспіранти першого 5-річчя діяльності інституту, як і співробітники, що були ретельно відібрані з числа найбільш талановитих науковців, котрі поповнили кадровий склад у другому 5-річчі (Б. І. Гольдштейн, Г. Я. Городиська, М. Ф. Гулий, В. І. Дьомін, А. М. Кашпур, Б. М. Колдаєв, М. А. Коломійченко, К. І. Коткова, К. Г. Кратинова, О. Я. Рашба, Е. Т. Сорені, Б. Й. Хайкіна, Р. В. Чаговець, Л. С. Черкасова, С. Є. Епельбаум та ін.), згодом стали кандидатами і докторами наук, професорами, а деякі - членами-кореспондентами і дійсними членами академій наук, керівниками інститутів, науково-дослідних лабораторій, кафедр біохімії, вихователями наступних поколінь наукових кадрів, засновниками відомих нині наукових шкіл і просто талановитими дослідниками. Наслідування добрих традицій, заснованих на ранніх етапах розвитку інституту, спостерігалось також і в питаннях поглибленого вивчення фундаментальних наукових напрямів, розвитку нових творчих ідей, методології і загальних принципів методичних підходів до вирішення конкретних експериментальних задач, в поглядах на перспективу розвитку кожної з наукових проблем і біохімії в цілому. Ці традиції, які зберігаються і зараз, з успіхом мали подальший розвиток у творчому колективі інституту упродовж усього 80-річного періоду його плідної роботи. Однак повернемося до історії. З початком війни та наступом фашистів на Київ Інститут біохімії АН УРСР у вересні 1941 р. було евакуйовано до Уфи, де на базі Башкирського санітарно-бактеріологічного та Українського психіатричного інститутів співробітники інституту, які не були призвані до лав Червоної Армії, продовжували роботу під керівництвом О. В. Палладіна. У той час зусилля колективу було сконцентровано на дослідженнях із проблем біохімії зсідання крові, зокрема вивчали кровоспинну та прискорюючу загоєння ран дію аналогів вітаміну К - метилнафтохінону (вітаміну К3) і його водорозчинного препарату вікасолу. Було налагоджено розширене виробництво цих препаратів на Уфімському вітамінному заводі і широке використання їх у фронтових і тилових лікувальних установах. Слід відзначити, що під час війни та відразу після неї в інституті працювало багато відомих учених, яких війна примусила залишити свої наукові установи. Так, один із патріархів польської та світової біохімії академік Якуб Оскарович Парнас після окупації Польщі фашистами працював у нашому інституті в Уфі, поки не переїхав до Москви, де з 1944 по 1948 рік очолював Інститут біологічної та медичної хімії АМН СРСР. В інституті у різний час та протягом різних строків працювало понад 20 членів різних академій наук. Серед них (крім частіше згадуваних у тексті статті), зокрема, були: Є. Б. Бабський, Г. В. Єльська, Г. X. Мацука, Д. О. Мельничук, Е. Т. Сорені, А. М. Утевський, Г. В. Фольборт, А. Г. Халмурадов та інші. Після реевакуації Інституту біохімії з Уфи спочатку до Москви, а потім - у травні 1944 року - до Києва, науковий колектив у короткий строк відновив розробку традиційних для нього і української біохімії в цілому проблем динамічної і функціональної біохімії, а саме: біохімії нервової системи, біохімії м''язової діяльності, біохімії вітамінів, біохімії зсідання крові, біохімії харчування людини і годування сільськогосподарських тварин. Згодом до цих проблем поступово приєднувалися такі нові напрями досліджень: біохімія білка (зокрема ферментологія), біохімічна фармакологія, біохімія нуклеїнових кислот, молекулярна імунологія, біохімія ліпідів, біохімічна кінетика, електронно-мікроскопічні дослідження та інші. Саме ці дослідження протягом кількох післявоєнних десятиріч в інституті й в Україні в цілому бурхливо розвивались, зберігся й їхній функціональний напрям, що одержав високу оцінку світової науки (у 1967 р. на І-му Міжнародному нейрохімічному конгресі у Страсбурзі О. В. Палладіна було проголошено патріархом світової функціональної нейрохімії). У відповідності з подальшим розширенням проблематики в Інституті біохімії після його повернення до Києва, а також у зв''язку з підвищенням методичного і науково-технічного рівня виконуваної тематики дослідження поступово переходили з органно-тканинного до клітинно-субклітинного і суборганоїдного, а потім - і до молекулярного рівнів. На цьому етапі особливу увагу було приділено вивченню закономірностей прижиттєвого оновлення білків, нуклеїнових кислот, вітамінів та інших метаболітів в онтогенезі, при різних функціональних та патологічних станах організму. Такі дослідження очолювали спочатку видатні вчені інституту: академік АН СРСР, АН УРСР та шістьох європейських академій О. В. Палладін, академіки АН УРСР В. О. Бєліцер, М. Ф. Гулий і Р. В. Чаговець, член-кореспондент АН СРСР і АН УРСР Д. Л. Фердман. Пізніше ці та деякі інші напрями досліджень продовжували (чи продовжують зараз) успішно розвивати учні і послідовники цих визначних учених - академіки Г. В. Єльська, С. В. Комісаренко, В. К. Лішко, Г. X. Мацука, Д. О. Мельничук, А. Г. Халмурадов, члени-кореспонденти НАН України Н. М. Гула, Г. В. Донченко, А. М. Утевський, С.О.Костерін, доктори і кандидати наук Я. В. Бєлік, Т. В. Варецька, М. М. Великий, В. П. Вендт, К. Н. Веремеєнко, С. I. Винокуров, Г. Л. Волков, Р. Г. Дегтяр, О. П. Демченко, М. П. Дмитренко, С. Ф. Епштейн, К. І. Коткова, В. А. Кокунін, М. А. Коломійченко, В. П. Короткоручко, С. О. Кудінов, М. Д. Курський, Т. М. Кучмеровська, Е. В. Луговський, Є. М. Макогоненко, М. К. Малишева, Л. В. Медвідь, 3. Ю. Нечипоренко, Ю. М. Пархоменко, Т. М. Платонова, Н. М. Полякова, Г. О. Пхакадзе, Г. І. Силакова, М. Ф. Стародуб, В. А. Тугай, Ю. М. Левчук, Ю. Д. Холодова, О. С. Циперович, Л. I. Апуховська, Т. П. Бабій, С. В. Верьовка, Т. Т. Володіна, Н. Г. Гіммельрейх, О. В. Кравцов, В. А. Григор''єва, П. Д. Дворникова, 3. М. Даценко, Ю. В. Лахно, Л. Т. Литвиненко, В. О. Михайловський, Р. П. Морозова, Т. М. Печенова, Ц. М. Штутман, Л. М. Кузнецова, А. Л. Лосева, О. Я. Рашба, А. О. Рибіна, Е. Б. Сквирська, Я. Т. Терлецька, Б. Й. Хайкіна, О. П. Чепинога та інші. З важливих подій у житті інституту слід також відзначити Постанову Ради Міністрів УРСР № 36 від 29 січня 1973 року "Про увічнення пам''яті академіка О. В. Палладіна", коли Інституту біохімії АН УРСР було присвоєно його ім''я та засновано щорічну премію Академії наук УРСР імені О. В. Палладіна за видатні наукові праці в галузі біохімії, а також Постанову Президії АН УРСР у 1974 році про передачу нашому інституту триповерхового будинку по вул. Леонтовича, 9-а, завдяки чому було значно розширено лабораторні приміщення наукових підрозділів. В ювілейному році загальна чисельність співробітників інституту становить 363 , в тому числі 139 науковців, з яких 4 академіки, 3 член-кореспонденти, 20 доктори і 87 кандидати наук. До структури Інституту входять 10 наукових відділів: регуляції обміну речовин (керівник - к.б.н. В.О. Михайловський), молекулярної імунології (керівник - академік С.В. Комісаренко), біохімії коферментів (керівник - чл..-кор. НАНУ Г.В. Донченко), нейрохімії (керівник - к.б.н. Н.Г. Гіммельрейх), біохімії ліпідів (керівник - чл.-кор. НАН і АМН України Н.М. Гула), структури і функції білка (керівник - д.б.н. Г.Л. Волков), біохімії м''язів (керівник - чл.-кор. НАНУ С.О. Костерін), хімії і біохімії ферментів (керівник - д.б.н. С.О. Кудінов), молекулярної біології (колишній відділ біохімії сенсорних і регуляторних систем) (керівник - д.б.н. О.Г. Мінченко), науково-технічної інформації (керівник - к.б.н. В.М. Данилова), 5 наукових лабораторій: медичної біохімії (керівник - к.б.н. Д.І Апуховська), оптичних методів дослідження (керівник - к.б.н. А.М.Філенко), технології біопрепаратів керівник - к.б.н. З.М.Даценко), білкових технологій (керівник - к.б.н. С.І.Андріанов), транспортних АТФ-аз (керівник - О.В.Кравцов), а також загальноінститутські допоміжні науково-технічні підрозділи: група електронної мікроскопії, група хроматографії, радіологічна група і віварій піддослідних тварин (проте треба відзначити, що, поряд з дослідами на тваринах, останнім часом інститут все більше застосовує в експериментальній роботі методи культури клітин). Основні досягнення вищезазначених наукових підрозділів інституту за період їх існування викладені у відповідних главах цієї книги, тому на них ми зараз не будемо зупинятися. Тут лише звернемо увагу, зокрема, на значний внесок у біохімічну науку професора В. П. Вендта, який з 1946 по 1983 рік працював в інституті, а з 1963 по 1980 рік керував відділом біохімії стеринів (раніше - відділ фотобіохімії). Особливо важливими були його роботи з фотобіохімії, хімії та біохімії похідних стеринів холестеролового ряду та вітаміну D, каротиноїдів, стеринів рослинного походження (останні дослідження - разом з д.б.н. Ю. Д. Холодовою). Значною мірою ідеї В. П. Вендта продовжують втілюватися в роботах лабораторії технології біопрепаратів та медичної біохімії. У 1963 році було засновано відділ біохімії нуклеїнових кислот, співробітники якого плідно працювали в нашому інституті до 1973 року. Дослідження проводилися за двома напрямами: "Функціональні особливості т-РНК на початкових етапах біосинтезу білка при голодуванні і в стані зимової сплячки" (група к.б.н. Т. П. Бабій) та "Транспортні нуклеїнові кислоти тканин молочної залози" - (група д.б.н. Г. В. Єльської). У 1973 році відділ на чолі з Г. X. Мацукою було переведено до Інституту молекулярної біології і генетики, і Геннадій Харлампович став директором новоствореного інституту. З 1963 по 1984 рік в інституті у відділі біохімії росту під керівництвом професора В. П. Короткоручка були започатковані дослідження білків, які з''являються у сироватці організмів людини та тварин за інтенсивного росту певних типів клітин. Насамперед досліджували ріст клітин, пов''язаний із розвитком злоякісних пухлин та вагітністю. Було запропоновано так звану "Осадову реакцію на рак" для діагностики злоякісного росту. З 1963 по 1969 рік в інституті існував відділ біохімічної фармакології, в якому під керівництвом д.б.н. С. І. Балуєва вивчали біохімічні основи дії нейротропних речовин (наркотиків, транквілізаторів, стимуляторів ЦНС тощо). Під керівництвом д.б.н. О. П. Демченка з 1988 по 1996 рік в інституті працював відділ біофізики, в якому вивчалися динаміка білків та конформаційні переходи в них. Було запропоновано нові методи дослідження білків, що знайшли застосування у багатьох лабораторіях світу. Дослідження за допомогою електронної мікроскопії в нашому інституті розвивалися під керівництвом д.б.н. О. А. Хомутовського, а згодом - д.б.н. Н. В. Бєліцер. На теперішній час групу електронної мікроскопії, яка здебільшого вивчає макромолекулярну організацію фібрину, що полімеризується за певних умов, очолює к.б.н. В. І. Чернишов. З метою підтримки традицій потужної біохімічної школи у Львові (пов''язаної передусім з ім''ям проф. Якуба Парнаса), у цьому місті у 1969 р. було організовано два відділи Інституту біохімії АН УРСР - відділ біохімії клітинної диференціації (завідувач - проф. С. Й. Кусень) та відділ регуляції клітинного синтезу низькомолекулярних сполук (завідувач - проф. Г. М. Шавловський). У 1974 р. на базі цих відділів під керівництвом С. Й. Кусеня було створено Львівське відділення регуляторних систем клітини Інституту біохімії АН УРСР, якому в 1992 році було надано можливість самостійно вирішувати наукові та фінансові питання, хоча воно і зберігало формальну причетність до Інституту біохімії. З 1995 р. відділенням керує професор Р.С. Стойка. У відділенні на той час проводяться роботи за такими основними напрямами: 1) дослідження сигнальних механізмів, що регулюють процеси проліферації та апоптозу нормальних і пухлинних клітин; 2) розробка фундаментальних основ біотехнологічних процесів, а також виділення біологічно активних речовин із використанням як продуцентів дріжджів. У 1999 р. Президія НАН України прийняла постанову стосовно реорганізації відділення Інституту біохімії НАН України в Інститут біології клітини НАН України. В 2000 р. такий інститут було створено, його очолив професор, нині - член-кореспондент НАН України А. А. Сибірний. Отже, тим самим, відповідно до визнання заслуг учених Львівського відділення Інституту біохімії НАН України у розвитку пріоритетних наукових досліджень із сучасних проблем біохімії, клітинної і молекулярної біології та біотехнології, було завершено процес утворення нового академічного інституту у Львові. Наразі наукові дослідження в Інституті біохімії ім. О.В. Палладіна проводяться у таких основних напрямах: - вивчення структури, фізико-хімічних властивостей і біологічних функцій складних білкових і надмолекулярних систем; - з''ясування біохімічних механізмів регуляції метаболічних процесів за допомогою низькомолекулярних біологічно активних речовин (вітамінів, коферментів, пептидів, іонів металів та ін.); - розробка сучасних технологій одержання і практичного застосування біологічно активних препаратів, діагностикумів та біосенсорів для медицини, промисловості і сільського господарства. Крім базового державного фінансування, наукові розробки інституту підтримуються, близько 30 грантами вітчизняних програм і фондів, держзамовлень а також 6 зарубіжними грантами. Деякі з таких проектів наведено нижче:
протеомікс біологічно активних білків людини, розробка методів одержання білків, важливих для діагностики та лікування;
новітні медико-біологічні проблеми та навколишнє середовище людин (5 тем);
розробка хемо- та біосенсорів для експресної діагностики деяких найбільш поширених захворювань (3 теми);
розроблення нового лікарського засобу ненаркотичного типу для патогенетичного лікування наркоманії;
корекція метаболічних та структурно-функціональних порушень стромально-гемопоетичного комплексу при лейкозі;
дослідження впливу модельованої гравітації на процеси синаптичної передачі в мозку тварин;
субодиничний склад молекули холінорецептора нейронів вегетативних гангліїв;
сучасні методи діагностики порушень системи гемостазу людини;
розробка систем експресної імунодетекції пестицидів для моніторингу навколишнього середовища й контролю якості сільськогосподарської продукції;
вивчення експресії і функцій ПАР-3 в лімфоцитах за допомогою блокуючих, специфічних до сайту розщеплення антитіл;
дослідження впливу космічного польоту на біологічні властивості резидентної мікрофлори людини в дослідах in vivo та in vitro;
обґрунтування застосування одного з N-ацилетаноламінів (умовна назва "Іксон") для лікування алергічного та неспецифічного запалення;
створення робочого прототипу оптичного імунного біосенсора для експрес-контролю мікотоксинів у навколишньому середовищі.
Крім того, в інституті виконуються проекти за спільними грантами, зокрема: Спільний грант Міністерства освіти і науки України та Російської академії наук за темою "Розробка систем експресної імунодетекції пестицидів для моніторингу навколишнього середовища й контролю якості сільськогосподарської продукції" (колишній відділ сенсорних і регуляторних систем). Також у цьому відділі проводиться робота за "лінкіч" грантом НАТО "Creation of working prototype of optical immune biosensor for express control of mycotoxins in environment". Спільний грант Інституту біологічних досліджень Шандунської АН КНР та Міністерства освіти і науки України "Обґрунтування застосування одного з N-ацилетаноламінів (умовна назва "Іксон") для лікування алергічного та неспецифічного запалення" (відділ біохімії ліпідів). Спільний грант з Національним аерокосмічним агентством США (NASA) "Дослідження впливу космічного польоту на біологічні властивості резидентної мікрофлори людини в дослідах in vivo та in vitro" (лабораторія оптичних методів дослідження). Слід зазначити, що на сьогодні в інституті склались унікальні умови для успішного та комплексного вивчення білків крові, зокрема білків, які беруть участь у системі зсідання крові та у фібринолізі, а також для створення технологій з виділення білків крові і їх кількісного та якісного аналізу. Три відділи інституту розробляють цю проблему. Відділ молекулярної імунології (керівник - академік С.В.Комісаренко) вивчає полімеризацію фібрину і отримує моноклональні антитіла для з''ясування механізмів полімеризації та для імунодіагностики і, можливо, імунотерапії порушень зсідання крові. Відділ структури і функції білка (керівник - д.б.н. Г. Л. Волков) традиційно вивчає полімеризацію фібрину (а також фібриноліз), а відділ хімії та біохімії ферментів (керівник - д.б.н. С.О.Кудінов) виділяє та вивчає ферменти фібринолізу. До цього слід додати, що в інституті розроблено сучасні, вірус-безпечні технології очищення багатьох білків крові (наприклад, імуноглобулінів, альбуміну, VIII та IX факторів), які є основою для створення відповідних медичних препаратів. Вдосконаленням та впровадженням цих технологій опікується лабораторія білкових технологій, яку нещодавно засновано в інституті. Ці дослідження та технології мають вкрай важливе значення для системи охорони здоров''я України. Науковці інституту намагаються, щоб виконання багатьох досліджень з фундаментальних біохімічних проблем завершувалось втіленням практичних розробок у медицину, сільське господарство, харчову і хімічну промисловість. Протягом 80 років було отримано понад 300 авторських свідоцтв і патентів СРСР та України на винаходи. Згадаємо лише декілька найважливіших з них: спосіб припинення кровотеч і прискорення загоювання ран (вікасол); білкові кровозамінники і чисельні білкові препарати системи зсідання крові; набори високоефективних добавок до кормів, які значно підвищують продуктивність великої рогатої худоби, свиней, птиці, риби, бджіл; методи виділення, очистки, кількісного визначення та вивчення фізико-хімічних і біологічних властивостей ряду білків і їх комплексів із біологічно активними речовинами, а також вітамінів і їхніх похідних; способи одержання нових сорбентів; прийоми консервування статевих клітин; нові тести і прилади для діагностики ряду захворювань; спосіб одержання мічених антитіл; чисельні високоефективні лікувальні препарати (мікроцид, штучний шлунковий сік, медичний пепсин, відеїн-D3, аденілова кислота, медихронал, намацит, пантокрин, анцистрон-Н, протипухлинний препарат мебіфон, філомек та інші); ряд біологічно активних речовин, які широко використовуються у практичній медицині, тваринництві і птахівництві; в останні роки в Інституті було створено унікальну колекцію гібридом - продуцентів моноклональних антитіл для діагностики системи гемостазу, туберкульозу, діабету, кашлюка та деяких інших захворювань. Багаторічні дослідження, передача досвіду з покоління до покоління вчених привели до формування традицій та наукових шкіл Інституту у певних напрямах біохімічної науки. Зокрема, можна назвати вже сформовані або такі, що формуються, наукові школи та їх засновників: БІОХІМІЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ - О.В.Палладін, В.К.Лішко; БІОХІМІЯ МЯЗІВ - О.В.Палладін, Д.Л.Фердман, М.Д.Курський, С.О.Костерін; БІОХІМІЯ ВІТАМІНІВ ТА КОФЕРМЕНТІВ - О.В.Палладін, С.І.Винокуров, Р.В.Чаговець, В.П.Вендт, А.Г.Халмурадов, Г.В.Донченко; РЕГУЛЯЦІЯ МЕТАБОЛІЗМУ, БІОСИНТЕЗ І БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ БІЛКІВ ТА ЛІПІДІВ - М.Ф.Гулий, Д.О. Мельничук, Н.М.Гула; СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ БІЛКА - В.О.Бєліцер, Т.В. Варецька, Е.В. Луговський, Л.В.Медвєдь; БІОХІМІЇ ФЕРМЕНТІВ - О.С.Циперович, С.О.Кудінов; БІОХІМІЯ ІМУНІТЕТУ - С.В.Комісаренко. Фундаментальні дослідження, проміжні результати яких у ході їх виконання регулярно публікувалися у вітчизняних і міжнародних біохімічних, медичних і сільськогосподарських часописах або в збірниках наукових доповідей, завершувалися згодом написанням та виданням монографій. Одержані виконавцями цих досліджень новітні експериментальні дані, їхні оригінальні ідеї і узагальнення проблемного біохімічного та загально-біологічного плану ставали, таким чином, доступними широким колам міжнародної наукової громадськості. За роки існування інституту його співробітники опублікували понад 150 наукових монографій та підручників, декілька сот оглядів, присвячених найбільш актуальним біохімічним проблемам відповідного періоду розвитку науки. Зокрема, інститутом видавалися серії томів республіканських міжвідомчих збірників наукових монотематичних праць під назвою "Молекулярна біологія" (з 1965 року) та "Біохімія тварин і людини" (1977-1992 pp.). Було видано серію томів "Молекулярної біології": "Білки крові. Глюкозооксидаза" (1965); "Молекулярні основи життєвих процесів" (1966); Питання біосинтезу, структури і функцій біополімерів" (1967); "Ферменти в медицині, харчовій промисловості і сільському господарстві" 1968); "Сучасна вірусологія" (1969); "Ферменти в народному господарстві і медицині" (1971); "Біосинтез, структура і функція біополімерів" (1971); "Структура, функції і властивості імуноглобулінів" (1972); "Структура, властивості і біологічні функції біополімерів" (1973); "Питання теоретичної і прикладної ферментології" (1974); "Біополімери в біології, народному господарстві і медицині" 1975); "Структура і функція біополімерів" (1976). Після 1976 року видання збірника "Молекулярна біологія" продовжив Інститут молекулярної біології і генетики АН УРСР. Перший випуск збірника "Біохімія тварин і людини" вийшов у 1977 році і мав назву: "Регуляція і обмін іонів кальцію", випуск 2 - у 1978 році і не мав тематичної назви; випуск 3 - "Хімія і біохімія стеринів" (1979); випуск 4 - "Біохімія білків нервової системи" (1980); випуск 5 - "Хімія і біохімія ферментів" (1981); випуск 6 - "Зсідання крові і фібриноліз" (1982); випуск 7 - "Біохімія - медицині" (1983); випуск 8 - "Молекулярно-генетичні основи гетерозису" (1984); випуск 9 - "Механізми імунорегуляції" (1985); випуск 10 - "Механізми імунорегуляції - 2" (1986); випуск 11 - "Біотехнологія - 1" (1987); випуск 12 - "Біотехнологія - 2" (1988); випуск 13 не мав тематичної назви (1989); випуск 14 - "Іонний гомеостаз клітини" (1990); випуск 15 не мав тематичної назви (1991); випуск 16 - "Універсальні принципи біохімічної регуляції клітинних функцій на рівні трансдукуючих сигнальних систем" (1992). Від часу заснування Інституту біохімії і дотепер його співробітники завжди брали і продовжують брати активну участь у вихованні наукової зміни на всіх етапах: від навчання учнівської та студентської молоді до підготовки фахівців найвищої кваліфікації - кандидатів і докторів наук. Учені інституту керували кафедрами біохімії вузів у Харківському медичному інституті (О. В. Палладін), Київському державному університеті (О. В. Палладін, потім - Д. Л. Фердман), Київському державному медичному інституті (С. І. Винокуров), медичному стоматологічному інституті (В. О. Бєліцер), Київській сільськогосподарській академії (М. Ф. Гулий), у Київському інституті фізичної культури і спорту (Р. В. Чаговець), у Національному аграрному університеті (Д. О. Мельничук, Ю. Д. Холодова, Ю.М.Левчук), Національному університеті "Києво-Могилянська академія" (Г. В. Донченко). Акад. Д. О. Мельничук зараз успішно працює ректором Національного аграрного університету. Ряд провідних науковців інституту С. В. Комісаренко, С. О. Костерін, М. Д. Курський, Г. Л. Волков, В. К. Лішко, М. Ф. Стародуб, Т. М. Кучмеровська, Ю. М. Пархоменко, М. В. Скок, Д. В. Колибо, В. А. Тугай та інші) читали або читають курси лекцій з різних напрямів біохімічної науки в цих вузах. С.О.Костерін є професором кафедри біофізики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Значну роль у підготовці молодих спеціалістів-біохіміків для народного господарства, науки і освіти відіграли також підручники з біохімії та біохімічні практикуми, написані О. В. Палладіним, Д. Л. Фердманом, Б. І. Гольдштейном, Б. М. Колдаєвим, С. О.Костеріним, М. Д. Курським. Класичними у свій час були підручники "Біохімія" О. В. Палладіна та "Біохімія" Д. Л. Фердмана, які витримали багато перевидань. Інститут біохімії завжди був і є базовою науковою установою, де проходять виробничу практику, виконують курсові і дипломні роботи студенти біологічного факультету Київського національного факультету університету імені Тараса Шевченка, у першу чергу біохіміки. Однак в інституті навчаються студенти й інших спеціальностей (зокрема, біофізики, хіміки), а також інших вузів. Наразі на базі Інституту біохімії за його ініціативою та за підтримки керівництва Київського національного університету імені Тараса Шевченка створено відділення (філія) кафедри біохімії біологічного факультету університету. Відділення, за роботу якого відповідає д.б.н., проф. Г. Л. Волков, готує бакалаврів, спеціалістів і магістрів зі спеціальності "Біотехнологія". Активно працює постійно діючий інститутський науковий семінар з актуальних проблем біохімії (керівник - член-кор. НАН України С. О. Костерін). Керівництво Інституту вбачає активізацію роботи з науковою молоддю за одне зі своїх першочергових завдань. У 1998 році було відновлено роботу Ради молодих учених інституту (на теперішній час голова ради - к.б.н. Т. О. Векліч). Нині Рада молодих учених щорічно проводить конкурси наукових робіт із залученням до участі в конкурсах молоді з інших науково-дослідних інститутів м. Києва. Так, якщо у травні 1999 року на конкурс молодих учених було подано 11 робіт, то на конкурс у 2000 році, який звався Міжвідомчою конференцією молодих учених Києва "Актуальні проблеми фундаментальної та прикладної біохімії-2000", було представлено вже 43 роботи. Переможцям конкурсу вручено грамоти та грошові премії і рукописи статей 43 робіт опубліковано в "Українському біохімічному журналі". А у 2005 році був проведений конкурс у форматі міжгалузевої конференції молодих вчених "Актуальні проблеми біохімії та біотехнології - 2005", присвяченої 100-річчю від дня народження видатного українського біохіміка, нашого сучасника, академіка Максима Федотовича Гулого. Участь в конкурсі брали 45 молодих науковців з 11 різних науково-дослідних інститутів НАН України, 9 університетів Києва, Львова, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Чернівців. Переможцям конкурсу також вручено грошові премії та грамоти, а тези доповідей всх учасників конкурсу опубліковано в "Українському біохімічному журналі". Молоді науковці інституту регулярно і з успіхом беруть участь у конкурсах для молодих вчених на здобуття престижних грантів і стипендій. Стипендію Президента України для обдарованої молоді отримували С.І Романюк, Г.В.Данилович, О.М.Савчук; гранти Президента України для обдарованої молоді - Д.В.Колибо, С.І.Романюк, О.Б.Кучменко, С.В. Авілов; стипендію Президії НАН України - Ю.В.Данилович; грант НАН України для молодих вчених - П.Г.Гриценко; стипендію Київського міського голови для обдарованої молоді - М.В.Лінецька. Для заохочення наукової молоді та для покращення підготовки наукових кадрів Вчена рада інституту прийняла рішення встановити, додатково до проведення конкурсів, чотири річні стипендії для молодих вчених: три стипендії носять імена В. О. Бєліцера, Д. Л. Фердмана і Р. В. Чаговця, четверта стипендія - від дирекції Інституту. У 2004 р. такі іменні стипендії отримували молоді науковці: О.В. Каменєва, Г.В. Косякова, Є.М. Краснобрижа, О.В. Тітус, І.О. Шиманський. Важливу роль у проведенні позашкільної роботи, спрямованої на пропаганду досягнень науки і техніки серед учнівської молоді, на залучення до дослідницької роботи обдарованого юнацтва відіграє відділ біології Малої академії наук школярів міста Києва "Дослідник" (керівник - к.б.н. В. І. Назаренко), базовою науковою установою якої є Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України. Водночас слід зазначити, що найбільший внесок у підготовку спеціалістів високої кваліфікації в Інституті біохімії було зроблено через аспірантуру інституту (її за ці роки закінчило понад 300 осіб); на теперішній час в інституті навчається 11 аспірантів. На базі інституту працює Спеціалізована вчена рада, яка приймає до захисту дисертації на здобуття вченого ступеня доктора і кандидата біологічних наук із спеціальностей "Біохімія" і "Біотехнологія". Спецрада працює в Інституті біохімії з 1963 року (раніше приймалися роботи і з молекулярної біології). За цей час було розглянуто 556 дисертаційних робіт, із них 79 - на здобуття наукового ступеня доктора наук. До захисту надходили дисертації не тільки з України, але й з Азербайджану, Білорусі, Грузії, Вірменії, Латвії, Литви, Росії, Туркменістану, Узбекистану, а також із В''єтнаму, Єгипту, Мадагаскару, Німеччини, Румунії, Сирії, Судану та Пакистану. Головами спецради були: О. В. Палладін (1963-1972 pp.), М. Ф. Гулий (1973-1977 pp.), В. К. Лішко (1977-1990 pp.), C. В. Комісаренко (1990-1991 pp.), Г. В. Донченко 1991-1993; 1997-1998 pp.), М. Д. Курський (1993-1997 pp.). З 1998 р. головою ради призначено С. О. Костеріна. Незмінним ученим секретарем спецради всі ці роки залишається к.б.н. О. В. Кірсенко. Інститут біохімії гордий з того, що має власний - відомий і впливовий науковий часопис - "Український біохімічний журнал", який було засновано О. В. Палладіним у 1926 році під назвою "Наукові записки Українського біохімічного інституту". Це був перший в Україні і в СРСР біохімічний журнал, який у 1934 році було перейменовано на "Український біохімічний журнал". У різні періоди видання часопису статті в ньому друкувалися українською або російською мовами, а резюме - російською, українською, німецькою або англійською. Нині за бажанням авторів статті друкуються однією з трьох мов - українською, російською або англійською, а резюме обов''язково англійською та відповідно російською чи українською мовами. У 1986-1992 pp. журнал перевидавався англійською мовою у видавництві "Allerton Press" у Нью Йорку. В різні роки тираж журналу розповсюджувався в 25-30 державах п''яти контитентів. Він реферується основними реферативними виданнями світу ("Физико-химическая биология", "Current Contents", "Index medicus", "Science Citation Index", "Journal Citation Reports" та ін.). В ювілейному для інституту біохімії 2005 році виходить друком 76 том журналу. Головними редакторами часопису були: О. В. Палладін (1926-1972 pp.), М. Ф. Гулий (1973-1981 pp.), В. К. Лішко (1981-1989 pp.), С. В. Комісаренко (1990-1992 pp.), Г. В. Донченко (1993-1998 pp.). Тимчасово виконували обов''язки головного редактора Я. В. Бєлік (1989- 1990 pp.) та Ю. Д. Холодова (1993 p.). З 1998 року головним редактором знову є С. В. Комісаренко. Редколегія зараз докладає зусиль, щоб видавати часопис в електронному вигляді, підвищити його якість та рейтинг, водночас залишивши журнал доступним для молодих авторів з України. Одним із найстаріших підрозділів інституту є наукова бібліотека, яка працює з 1925 року, має досить великий та унікальний фонд вітчизняної і зарубіжної періодики, монографій, довідкової літератури з біохімії і ряду суміжних наук - фізіології, молекулярної біології, біофізики, медицини, імунології, фармакології - а також багатьох енциклопедичних видань. Бібліотека значною мірою задовольняє основні запити своїх співробітників і науковців інших інститутів Києва та наукових центрів України. Зараз впроваджується бібліотечний комп''ютерний термінал, який матиме вихід на великий обсяг наукової літератури. Не можна не згадати із вдячністю колишнє керівництво бібліотеки (В. В. Кіпарисову, І. В. Волчонкову) і, звичайно, не сказати добрі слова на адресу нинішньої завідувачки - В. В. Редіній. При Інституті біохімії працює Меморіальний музей О. В. Палладіна, створений у 1973 p. згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР. Експонати музею висвітлюють життєвий шлях, наукову, науково-організаційну, педагогічну і громадську діяльність засновника інституту та відомої у світі української школи функціональної біохімії. Як філія Державного музею історії м. Києва Меморіальний музей О. В. Палладіна фактично є центром пропаганди і вивчення історії біохімічної науки в Україні. Його відвідувачами є вчені України та інших держав світу, студенти, учні старших класів шкіл, гімназисти та ліцеїсти. Не буде перебільшенням сказати, що Меморіальний музей О. В. Палладіна - це своєрідне зібрання творчої біохімічної пам''яті не лише української, але, частково, і світової науки. Досить навести один із відгуків, зроблений делегацією професорів із США: "Особисто для мене, вченого, який вивчає історію нейрохімії, та для делегації нейрохіміків США відвідання проф. О. В. Палладіна та Інституту біохімії було історичною подією...", (професор Д. Б. Тауер, професори Г. Мак-Хейн, Д. О. Мак-Доугал, Л. Соколов і Б. В. Агранов). Багато зусиль для підтримання життєдіяльності Меморіального музею доклав незмінний його куратор впродовж 30 років, д.б.н. Я. В. Бєлік. Наразі ці обов''язки виконує к.б.н. В. І. Назаренко. Від самого заснування Інститут біохімії був організатором, а часто і базою для проведення найважливіших біохімічних форумів загальносоюзного та республіканського рівня. Серед численних конференцій та семінарів можна згадати такі. Ще в харківський період роботи інститутом з ініціативи О. В. Палладіна було проведено дві всесоюзні конференції з питань порівняльної біохімії та біохімії нервової системи. У грудні 1950 року відбулася наукова конференція, присвячена 25-річчю діяльності Інституту біохімії АН УРСР. У 1953 році Інституту біохімії АН УРСР було доручено координувати наукові дослідження з проблем біохімії нервової системи, що виконувались у науково-дослідних інститутах і вищих учбових закладах СРСР, а головою Координаційної ради призначено академіка О. В. Палладіна. Перші дві всесоюзні наукові конференції з цієї проблеми відбулися в Києві в 1953 та 1957 роках. Доповіді цих конференцій було перевидано японською мовами в Токіо і англійською - в Оксфорді. Понад 20 років Інститут біохімії здійснював координацію нейрохімічних досліджень. Інститут проводив також всесоюзні наради і наукові конференції з біохімії м''язів, вітамінів та білків, організаторами яких виступали відповідно академіки О. В. Палладін, Д. Л. Фердман, Р. В. Чаговець, М. Ф. Гулий та В. О. Бєліцер. У 1964 році Постановою Президії АН СРСР на базі нашого інституту було створено Наукову раду АН СРСР та АН УРСР з проблеми "Біохімія тварин і людини". Головою ради було призначено О. В. Палладіна. Широкого резонансу набула успішно проведена в березні 1967 року в Києві республіканська конференція, присвячена методам одержання і застосування ферментів у медицині, харчовій промисловості та сільському господарстві. Конференцію було організовано Науковою радою АН УРСР з проблеми "Молекулярна біологія" під керівництвом М. Ф. Гулого разом з міністерствами охорони здоров''я, харчової промисловості та сільського господарства України. В її роботі брали участь понад 300 вчених України, Росії, Латвії, Молдавії, Грузії та Казахстану. В 1973 році Інститут біохімії провів у Києві перший у СРСР Всесоюзний симпозіум з питань іонного транспорту через біологічні мембрани. У 1975 році співробітники Інституту біохімії разом з науковою громадськістю країни урочисто відзначили 50-у річницю від дня заснування інституту та 90-річний ювілей його засновника - академіка О. В. Палладіна. До ювілею вийшли з друку: книга "Институт биохимии им. А. В. Палладина" та тези доповідей "Юбилейная конференция, посвященная 50-летию Института биохимии им. А.В.Палладина АН УССР". У 1985 році відбулася важлива конференція "Механізми імуностимуляції", що була присвячена підсумкам виконання республіканської міжвідомчої програми тієї ж назви, її було організовано С. В. Комісаренком, який керував програмою. На ній був зроблений огляд робіт, які виконувались в Україні з експериментальної та клінічної імунології. У ній взяли участь учені не лише з України, але й з інших республік. Важливою подією стали організація та проведення в Києві V Всесоюзного біохімічного з''їзду в 1986 році. Інститут також став базою для проведення республіканських шкіл з молекулярної імунології та мембранології, численних семінарів, зокрема таких іноземних компаній, як: Фармація та "ЛКБ" (Швеція), "Культронікс" та "Жуан" (Франція), "Дайнатск" Швейцарія), "Флоу" (Великобританія) та інших, що давало змогу не тільки знайомитись із сучасним устаткуванням та методами, але й закуповувати найсучасніші прилади та реагенти. Наприклад, вже у травні 1986 року, відразу після аварії на ЧАЕС, інститут терміново організував за допомогою фірми "Валлак" (Фінляндія) семінар та виставку різноманітного устаткування для вимірювання радіації. Для формування наукового світогляду вчених-біохіміків, розповсюдження та популяризації біохімічної науки особливе значення має робота об''єднань вчених за фахом. Так, вже в липні 1928 року з ініціативи О. В. Палладіна було створено Українське фізіологічне товариство, яке в подальшому перейменовано в Українське товариство фізіологів, біохіміків і фармакологів. У 1959 році воно було поділено на три самостійні товариства: фізіологічне, біохімічне і фармакологічне. Незмінним головою (президентом) об''єднаних товариств, а з 1959 року - Українського біохімічного товариства був О. В. Палладін. Президентами Українського біохімічного товариства після 1972 року були: Р. В. Чаговець (1973-1976 pp.), М. Ф. Гулий (1976-1987 pp.), В. К. Лішко (1987-1990 pp.), Д. О. Мельничук (1992-1999 pp.), C. В. Комісаренко (1999-до тепер). У 1990-1992 pp. обов''язки президента Українського біохімічного товариства тимчасово виконував проф. М. Д. Курський. Українське біохімічне товариство разом з Інститутом біохімії, який завжди залишався його штаб-квартирою, регулярно проводять з''їзди - важливіи форуми не тільки біохіміків, але й учених суміжних спеціальностей. Перший з''їзд Українського біохімічного товариства відбувся в 1965 році в Чернівцях, II - у Києві (1971 p.), III - у Донецьку (1977 p.), IV - у Дніпропетровську (1982 p.), V - в Івано-Франківську (1987 p.), VI - у Києві (1992 р.), VII з''їзд також відбувся в Києві в 1997 році, і останній УІІІ зїзд - знову у Чернівцях (2002 р.). У 1994 році Українське біохімічне товариство було прийнято до Федерації Європейських біохімічних товариств (FEBS) як рівноправний член. За підтримки FEBS, НАН і МОН України та за активної участі Інституту біохімії у Києві в квітні 2005 р. була проведена П''ята Парнасівська наукова конференція "Молекулярні механізми клітинної сигналізації" ("Molecular Mechanisms of Cellular Signaling"), організована спільно Українським і Польським біохімічними товариствами. Парнасівська українсько-польська конференція з біохімії та молекулярної біології вже стала традиційною. Вона присвячена пам''яті видатного вченого-біохіміка, професора Якуба Парнаса і проводиться кожні два роки по черзі в Україні і у Польщі. Ці наукові зустрічі українських і польських науковців присвячуються найбільш актуальним проблемам сучасної біохімії, молекулярної і клітинної біології. Слід відзначити, що П''ята Парнасівська конференція перетворилася з традиційної українсько-польської білатеральної наукового симпозіуму у конференцію насправді міжнародну. В її роботі взяли участь представники біохімічної науки з Великої Британії, Італії, Німеччини, США, Франції, Швеції, Білорусі, Росії - всього було зареєстровано 258 науковців, із яких 141 - іноземні гості, але насправді учасників було більше за рахунок студентів та аспірантів науково-дослідних установ та університетів. Під час конференції було заслухано та обговорено 38 усних доповідей, в тому числі 16 із них зроблено українськими вченими. Серед доповідачів - такі відомі вітчизняні вчені як академіки С. Комісаренко, О. Кришталь, чл.-кореспонденти НАНУ С. Костерін, А. Сибірний та всесвітньо відомі зарубіжні вчені - J. Baranska, E. Carafoli, E.Clark, P. Laidler, W. Szybalski, S. Angielski, T. Wakabayashi і багато інших. Було також 208 постерних доповідей, більшість з яких була представлена і обговорена під час постерних сесій. Слід зазначити, що серед останніх 112 робіт були представлені молодими науковцями, із яких 49 брали участь у конкурсі на кращу роботу. П''ять з них спеціальною конкурсною комісією відзначено нагородами. Учені інституту завжди брали активну участь у житті нашої країни та її академії наук. Так, О. В. Палладін з 1946 по 1962 рік був Президентом АН УРСР, М.Ф. Гулий з 1958 по 1962 рік - віце-президентом АН УРСР, а Р. В. Чаговець у 1966-72 роках - академіком-секретарем Відділення біохімії, фізіології та теоретичної медицини АН УРСР, С. В. Комісаренко з 2004 р. - академік-секретар Відділення молекулярної біології, біохімії, експериментальної і клінічної фізіології НАН України. О. В. Палладін у 1945 році брав активну участь у роботі Установчої конференції Організації Об''єднаних націй в м. Сан-Франциско та у всесвітніх і національних конгресах прихильників миру. С. В. Комісаренко, залишаючись у 1990-1992 pp. директором інституту, водночас працював заступником Голови Ради міністрів УРСР та заступником Прем''єр-міністра України з гуманітарних питань, а з жовтня 1992 по квітень 1998 року - першим Послом України у Великобританії. Багато хто з учених інституту були і є тепер редакторами і членами редколегій міжнародних і національних наукових журналів, а також монотематичних збірників праць із найактуальніших проблем біохімії. Їх часто запрошують як авторів проблемних статей ряду енциклопедичних видань. За заслуги в розвитку біологічної науки, підготовку висококваліфікованих наукових кадрів та наукові розробки, які сприяли створенню нових технологій і препаратів для медицини, сільського господарства, харчової промисловості тощо Інститут біохімії та його співробітників неодноразово відзначено нагородами. Так, інститут нагороджено Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (16 травня 1969 р.) та орденом Трудового Червоного Прапора (19 грудня 1975 p.). О. В. Палладін у 1929 році був удостоєний премії ім. В. І. Леніна, а в 1955 р. йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Він був кавалером 6 орденів Леніна, двох орденів Трудового Червоного Прапора, ордена Жовтневої революції, Золотої медалі "Серп і молот", Золотої медалі "Provincia di Milano" (Італія), ордена Кирила і Мефодія І ст. (Болгарія). В. О. Беліцер був нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції та орденом Дружби народів; Д.Л.Фердман - орденом Леніна; Р. В. Чаговець - орденом Жовтневої революції, О.С. Циперович - орденом Червоної зірки та двома орденами "Знак пошани", В.П.Короткоручко - орденом "Знак пошани", К.С. Терновий - орденом "Знак пошани", двома орденами Трудового Червоного Прапора , орденами Вітчизняної війни І ст. та Жовтневої революції. М. Ф. Гулого було нагороджено орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора (2) та Жовтневої революції, а також орденом незалежної України - Ярослава Мудрого V ступеня, а у 2005 р. йому присвоєно звання Героя України. С. В. Комісаренко - кавалер трьох орденів України "За заслуги": ІІ та ІІІ ступеню та ордену Ярослава Мудрого V ступеню. В. К. Лішко є кавалером ордена "Знак пошани". Н. М. Гула - кавалер ордена княгині Ольги. Д. О. Мельничука було нагороджено орденами України "За заслуги" ІІ та ІІІ ступеня, йому присвоєно звання Герой України. Ряд пріоритетних досліджень, виконаних в інституті, відзначено Державними преміями Союзу РСР: М. Ф. Гулий (1952 p.); К.С. Терновий (1955 р.), В. К. Лішко (1985 р.) та Державними преміями Української РСР (України): Гулий М. Ф. і Дегтяр Р. Г. (1978 р.).; С. В. Комісаренко (1979 р.).; В. П. Вендт і Р. І. Юхимович (1980 p.); М. Ф. Гулий, Д. О. Мельничук (1985 p.); В. О. Бєліцер, К. М. Веремеєнко, Т. В. Варецька (1988 р.) М. Д. Курський (1998 p.). Почесне звання "Заслужений діяч науки УРСР" присвоєно О. В. Палладіну в 1935 p., М. Ф. Гулому в 1956 p., P. В. Чаговцю в 1964 p., В. О. Бєліцеру в 1970 p., К.С. Терновому (1974), a Д. О. Мельничуку в 1990 р., М. Д. Курському в 1995 р. та С. О. Кудінову в 2002 р. присвоєно почесне звання "Заслужений діяч науки і техніки України". У 1997 році С. В. Комісаренка обрано Почесним доктором двох університетів у Великобританії: Кінгстонського та Північно- Лондонського. За видатні наукові праці в галузі біохімії і молекулярної біології 17 вчених інституту удостоєні Премії ім. О. В. Палладіна, а саме: М. Ф. Гулий (1974 p.), М. Д. Курський (1976 p.), Я. В. Бєлік (1978 p.), В. К. Лішко (1980 p.), P. В. Чаговець і А. Г. Халмурадов (1981 p.), В. О. Бєліцер (1982 p.), О. П. Демченко (1984 p.), С. О. Кудінов (1985 p.), С. Й. Кусень і Р. С. Стойка (1987 р.), М. Ф. Стародуб (1988 р.), Г. В. Донченко (1991 p.), С. О. Костерін (1992 р.), С. В. Комісаренко, Е. В. Луговський, І. М. Колесник (2002 р.). Не можна не згадати ветеранів інституту і не подякувати їм - незалежно від того, які посади вони займали в інституті, адже всі вони сумлінно працювали на благо інституту. Слід згадати теплим словом І. В. Острицьку - зав. канцелярії, яка понад 50 років працювала в Інституті і яка, на жаль, у позаминулому році пішла з життя; подякувати докторам наук Я. В. Бєліку і Т. В. Варецькій, зав. бібліотекою В. В. Редіній, інженеру В. І. Яценку та багатьом іншим. Заздалегідь просимо вибачити за те, що всіх згадати просто немає можливості. Але безсумнівним "чемпіоном" є академік М. Ф. Гулий, який працює в інституті з 1932 року, у 2005 р. році відсвяткував свій 100-річний ювілей і продовжує займатися науковою діяльністю. Минає 80 років Інституту біохімії НАН України. Неможливо точно підрахувати економічний, соціальний і науковий ефект від його діяльності, хоча можна високо оцінити вклад наших учених у медицину та господарство країни. За 80 років в Інституті біохімії виховано ціле сузір''я талановитих і працьовитих біохіміків, які успішно працювали і працюють не тільки в інституті, а й у багатьох наукових центрах України, держав СНД, Європи, Америки. Всі 80 років інститут жив життям своєї країни, її радощами та болями. Для науково-дослідного інституту цей строк є дуже значним і свідчить про правильність вибору напрямів наукового пошуку. У той же час інститут стоїть перед необхідністю стратегічного вибору. Біохімія є інтернаціональною наукою. У світі вона не знає меж і зараз, як ніколи раніше, переживає бурхливий розвиток. Успішне виконання міжнародного проекту "Геном людини", поява сучасних методів, які дозволяють у найкоротші строки визначати структуру нуклеїнових кислот та білків, з''ясовувати механізми, які регулюють проліферацію, диференціацію та смерть клітин, - все це тільки початок на шляху до програмованого створення ліків та генної терапії, до керування життєдіяльністю клітин та до створення генетично модифікованих організмів. Від "геномікс" - до "протеомікс" - цей девіз стає актуальним для вчених нашого інституту стосовно вивчення функціонально важливих білків в організмі. Дійсно, біохімія є інтернаціональною наукою, однак наслідки її розвитку мають перш за все втілюватися в життя передусім вдома і сприяти підвищенню якості життя населення рідної країни. Україна стала незалежною, і тому відповідальність перед суспільством колективу нашого інституту - єдиного Інституту біохімії у країні - значно зросла. Очевидно, що головна роль учених - здобувати нові знання. Але існують ще дві вкрай важливі функції вчених, а саме: виступати національними експертами за необхідності прийняття і реалізації рішень з фахових питань та готувати кадри для забезпечення прогресу і безперервності знань та вмінь у відповідній галузі науки. Відзначаючи 80-річчя Інституту біохімії, колектив співробітників добре усвідомлює свої завдання. Сьогодні ми нібито підсумовуємо розвиток біохімії в Україні у XX і на початку ХХІ століть. Упродовж цього періоду біохімія спочатку завершила своє формування як самостійна наука, а згодом набула бурхливого розвитку і стала основою для інших біологічних наук. Об''єктивний аналіз багаторічної діяльності кількох поколінь науковців і науково-допоміжного складу інституту свідчить про те, що Інститут біохімії імені О. В. Палладіна Національної академії наук України гідно витримав іспит на працездатність і заклав основи розвитку біохімії в Україні уже в новому, прийдешньому тисячолітті.