УДК 573.6:615.35:577.15:636.087.8
Т. О. ТОБІЛЕВИЧ, С.В. МЕРЗЛОВ
ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАБІЛІЗОВАНИХ ЗА УЧАСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ ПРИРОДНИХ МІНЕРАЛІВ ПРЕПАРАТІВ ?-ГЛЮКАНАЗИ
Білоцерківський національний аграрний університет, Біла Церква
Екзогенні ферменти, продуцентами яких є мікроскопічні гриби та бактерії, здатні прискорювати хімічні реакції й традиційно використовуються у годівлі сільськогосподарських тварин, птиці та кормовиробництві.
Широкого використання набули препарати ?-глюканази. Важливість застосування цього ензиму обумовлюється тим, що він не синтезується в організмі моногастричних тварин та птиці.
Проте, висока залежність каталітичної активності нативного ферменту ?-глюканази від умов середовища вимагає створення стабілізованих біокаталізаторів, стійких до інгібуючих та денатуруючих факторів зовнішнього середовища.
Іммобілізація сприяє цілеспрямованій зміні властивостей каталізаторів, у тому числі їх специфічності, лабільності до дії рН-середовища, а також стійкості до підвищених температур та солей важких металів.
Для того, щоб ефективно застосовувати іммобілізовані ферментні препарати як кормові добавки у тваринництві, вони мають бути дешевими, доступними, конкурентоспроможними, порівняно з їх нативними формами. На собівартість стабілізованих ензимів значно впливає технологія іммобілізації та вартість носіїв.
Одним із доступних, недорогих та простих способів стабілізації ензимів є адсорбція на природних мінералах, яка дозволяє ферментам бути стійкими до інгібіторів, пролонговано проявляти свою каталітичну активність.
Зважаючи на згадане вище, нами в умовах НДІ екології та біотехнології Білоцерківського національного аграрного університету було сконструйовано стабілізовані препарати ?-глюканази. Як вихідний матеріал застосовували екзогенний нативний фермент ?-глюканазу Г3х (виробник ПП “БТУ – Центр”, м. Ладижин) та природні мінерали: сапоніт Ташківського родовища, цеолітумісний базальтовий туф родовища “Полицьке – ІІ” Рівненської області та цеоліт Сокирницького родовища.
Оптимальність носія визначали за показником його місткості, приєднанням ферменту до нього зі збереженням ферментативної активності. Метод визначення ?-глюканазної активності одержаних препаратів базувався на кількісному визначенні продуктів гідролізу за реакцією з мідною комплексною сіллю.
Оцінку препаратів проводили за концентрацією утвореної з ?-глюканів глюкози на 1 см3, за дії ?-глюканази іммобілізованої на різних носіях.
Результати досліджень активності стабілізованих ферментів ?-глюканази свідчать про те, що стабілізована на цеоліті ?-глюканаза має вищу гідролітичну активність, ніж ферменти, іммобілізовані на сапоніті та цеолітумісному базальтовому туфі. Найменша концентрація глюкози виявлена у розчинах, де застосовували стабілізований ензим на сапоніті.
Використання цеоліту як носія для виготовлення стабілізованих екзогенних ферментних препаратів ?-глюканази є ефективнішим, ніж сапоніту та цеолітумісного базальтового туфу.