До 90- річчя Інституту біохімії імені академіка О.В. Палладіна

НАН України: коротко про історію і досягнення

Директор Інституту – видатний вчений, біохімік і імунолог Сергій Васильович Комісаренко: дійсний член (академік) НАН і НАМН України, доктор біологічних наук, професор, лауреат Державної премії України і премії ім. О.В. Палладіна НАН України, Почесний доктор Кінгстонського і Південно – Лондонського Університетів, Почесний член Польського біохімічного товариства і Почесний професор Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Має почесне звання "Заслужений діяч науки і техніки України" , а також має ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України.

Сергій Васильович розповідає:

Цього року ми відзначаємо одночасно дві знаменні дати: 130 років від дня народження академіка Олександра Володимировича Палладіна – творця нашого Інституту та 90 років від часу офіційного заснування Інституту. Цілком зрозуміло, що не можна уявити академіка О.В. Палладіна окремо від Інституту, і навпаки, - уявити багаторічну історію Інституту біохімії, який зараз носить ім’я О.В. Палладіна, без свого засновника і директора впродовж 45! років.

За роки свого існування Інститут пройшов складний і нерідко важкий шлях – від невеликого колективу вчених-однодумців до потужної науково-дослідної установи із загальновизнаними школами і вченими, які є експертами у відповідних галузях біології, вченими, які роблять усе для того, щоб біохімічні дослідження в Україні мали світовий рівень.

А починалось все в далекому 1925 р. у Харкові, коли за ініціативи і безпосередньої участі професора (пізніше всесвітнього відомого академіка) Олександра Володимировича Палладіна на базі науково-дослідної кафедри Медичного інституту був заснований Український біохемічний інститут Народного Комісаріату освіти УРСР. Його офіційне відкриття відбулося 9 листопада 1925 р., а директором інституту від дня його заснування до 1969 р. був О.В. Палладін (до своєї смерті 6 грудня 1972 р. він залишався Почесним директором). У грудні 1931 р. Інститут був включений до складу Академії наук УРСР і переїхав з Харкова до Києва. Це був перший Інститут біохімії на теренах СРСР і один із перших науково-дослідних закладів України. Засновник Інституту – академік О.В. Палладін був його незмінним директором до лютого 1969 р. (до дня своєї смерті 6 грудня 1972 р. він залишався Почесним директором). Надалі директорами Інституту були: академік АН УРСР В.О. Бєліцер (1969-1972), академік АН УРСР М.Ф. Гулий (1972-1977), академік АН УРСР В.К. Лішко (1977-1988), академік НАН України С.В. Комісаренко (1989-1992), чл.-кор. НАН України Г.В. Донченко (1993-1998). У травні 1988 р. після повернення із закордонного відрядження інститут знову очолив С.В. Комісаренко.

Штат інституту на час його відкриття складався з директора, двох наукових співробітників, дев’яти аспірантів, одного служника і рахівника. Наукові дослідження цього невеликого колективу були досить різноплановими, а за одержаними результатами – вельми плідними. Вони були спрямовані на розробку таких актуальних на той час питань теорії і практики динамічної і функціональної біохімії як біохімія харчування, зокрема біохімія гіпо- і авітамінозних станів організму; біохімічна статика і динаміка центральної і периферичної нервової системи; біохімія м’язової діяльності; біохімія і функціональні зміни внутрішньоклітинного проміжного обміну; біохімія залоз внутрішньої секреції та гормонів. Теоретично і практично важливі результати цих багаторічних досліджень стали основою перспективного наукового напряму – функціональної біохімії і її невід’ємної частини функціональної нейрохімії. Вони принесли славу українській школі функціональної біохімії і її засновникові Олександру Володимировичу Палладіну.

За п’ятирічний період співробітниками інституту було опубліковано понад 100 наукових статей, з них більше 30 – у знаних зарубіжних наукових журналах («Biochem. Zeitschrift», «Hoppe-Seiler’sZeitschr. J. Physiol. Chemie», «PflugersArchiv»), 5 видань підручників з біохімії та монографій; більше 30 науково-популярних статей. Наукові співробітники і аспіранти інституту брали активну участь у роботі міжнародних, всесоюзних, всеукраїнських та інших національних наукових форумів, а також внутрішньоінститутських наукових конференцій і семінарів. Усього було зроблено понад 100 доповідей, у тому числі в Берліні, Бостоні, Гамбурзі, Ростоці, Франкфурті-на-Майні та інших містах світу. Завдяки цьому вже в ті роки Український біохемічний інститут НКО УРСР був широковідомий у державі і за її межами не тільки його новітніми досягненнями в галузі функціональної біохімії, але й тому, що він став дійсно авторитетним центром підготовки висококваліфікованих наукових кадрів, єдиним на той час осередком розроблення нових методів біохімічних досліджень, нової методології хімії живого. Вчені Інституту також активно пропагували досягнення науки як серед медичних працівників, так і серед широких верств населення.

У грудні 1931 року Український біохімічний інститут Народного Комісаріату освіти УРСР було переведено з Харкова до Києва і включено до складу Академії наук УРСР під назвою Інститут біохімії АН УРСР. Спочатку його співробітники працювали у приміщеннях різних установ, аж поки у 1935 році інститут не перебазувався до власного будинку по вулиці Леонтовича, 9, який і зараз є головним корпусом інституту.

Перше 10-річчя дослідницької роботи Інституту біохімії – це історія становлення і подальшого розвитку біохімічної науки в Україні. Аспіранти першого 5-річчя діяльності Інституту, як і ретельно відібрані з числа найбільш талановитих перші науковці, які поповнили кадровий склад у другому 5-річчі (Б. І. Гольдштейн, Г. Я. Городиська, М. Ф. Гулий, В. І. Дьомін, А. М. Кашпур, Б. М. Колдаєв, М. А. Коломійченко, К. І. Коткова, К. Г. Кратинова, О. Я. Рашба, Е. Т. Сорені, Б. Й. Хайкіна, Р. В. Чаговець, Л. С. Черкасова, С. Є. Епельбаум та ін.), згодом стали кандидатами і докторами наук, професорами, а деякі — членами-кореспондентами і дійсними членами академій наук, керівниками інститутів, науково-дослідних лабораторій, кафедр біохімії, вихователями наступних поколінь наукових кадрів, засновниками відомих нині наукових шкіл і просто талановитими дослідниками. Наслідування добрих традицій, заснованих на ранніх етапах розвитку Інституту, спостерігалось також і в питаннях поглибленого вивчення фундаментальних наукових напрямів і розвитку нових творчих ідей, методології і загальних принципів методичних підходів до вирішення конкретних експериментальних завдань, у поглядах на перспективу розвитку кожної з наукових проблем і біохімії в цілому. Ці традиції, які зберігаються і зараз, мали подальший успішний розвиток у творчому колективі Інституту впродовж усього 90-річного періоду його плідної роботи.

З початком війни у вересні 1941 р. Інститут було евакуйовано до Уфи, де на базі Башкирського санітарно-бактеріологічного та Українського психіатричного інститутів співробітники Інституту біохімії АН УРСР, яких не було призвано до лав Червоної Армії, продовжували роботу під керівництвом О.В. Палладіна. У той час зусилля колективу було сконцентровано на дослідженнях із проблем біохімії зсідання крові, зокрема вивченню кровоспинної та прискорюючої загоєння ран дії аналогів вітаміну К — метилнафтохінону (вітаміну К₃) і його водорозчинного препарату вікасолу. Було налагоджено розширене виробництво цих препаратів на Уфімському вітамінному заводі і широке використання їх у фронтових і тилових лікувальних установах. Важливо те, що і процеси заживлення і регенерації ран при використанні «Вікасолу» значно прискорювались. Пізніше «Вікасол» став звичайним фармацевтичним препаратом, який широко використовували у терапевтичній, хірургічній і гінекологічній практиці.

Принципово важливим результатом створення аналога вітаміну К було відкриття можливості одержання синтетичних вітамінів, які з огляду на харчування і клініку мали значні переваги у порівнянні з природними сполуками.

Слід відзначити, що під час війни та відразу після війни в Інституті працювало багато відомих учених, яких війна примусила залишити свої наукові установи. Так, один із патріархів польської та світової біохімії академік Якуб Оскарович Парнас після окупації Польщі опинився у СРСР і працював у нашому інституті в Уфі, поки не переїхав до Москви, де з 1944 по 1948 рік очолював Інститут біологічної та медичної хімії АМН СРСР.

В Інституті в різні роки працювало понад 20 членів різних академій наук. Серед них, крім вже названих, були: Е.Б. Бабський, Г.В.Єльська, Г.Х. Мацука, Я.О.Парнас, Е.Т. Сорені, А.М. Утевський, Г.Ф. Фольборт та інші. З їхніми прізвищами пов'язано важливі періоди (віхи) розвитку як нашого Інституту, так і вітчизняної біохімії в цілому.

Вже у травні 1944 р. (Київ звільнили у листопаді 1943 р.) співробітники Інституту повернулись (реевакуювались) до Києва у свій «рідний дім» по вулиці Леонтовича 9. Сама будівля під час війни не постраждала, але вигляд її був жахливий, з розбитими вікнами і розграбованим начинням (обладнанням і устаткуванням). Науковий колектив за короткий строк навів лад у будинку і відновив дослідження в галузі динамічної та функціональної біохімії – традиційних для нього та української біохімії напрямів. Для більшої цілеспрямованості роботи в Інституті було створено наступні лабораторії: біохімії нервової тканини, біохімії м'язової тканини, біохімії окислювальних процесів, вітамінів, гормонів, ферментів (ензимів). З часом до досліджень у цих напрямах приєднались роботи в галузі біохімії протеїнів, біохімічної фармакології, біохімії нуклеїнових кислот, молекулярної імунології, біохімії ліпідів. Саме ці наукові напрями протягом багатьох післявоєнних десятиліть активно розвивались як в Інституті, так і в усій країні; зберігалась і їхня функціональна спрямованість, що одержало високу оцінку світової наукової громадськості. Так, у 1967 р. на І Міжнародному нейрохімічному конгресі у Страсбурзі О.В. Палладіна визнано патріархом світової функціональної нейрохімії.

Розширення проблематики Інституту біохімії, підвищення методичного і науково-технічного рівня досліджень призвело до переходу від органно-клітинного до клітинно-субклітинного і суборганоїдного, а пізніше – й до молекулярного рівнів. На цьому етапі особливу увагу було приділено й дослідженню прижиттєвого оновлення протеїнів, нуклеїнових кислот, вітамінів та інших метаболітів в онтогенезі, а також за різних патологічних станів організму за допомогою «мічених атомів». В останні роки до них додалися дослідження сигнальних механізмів передачі інформації і регуляції обміну окремих молекулярних систем у клітинах, які проводяться з використанням «культури клітин».

Такі дослідження очолювали спочатку видатні вчені інституту: академік АН СРСР, АН УРСР та шістьох європейських академій О.В. Палладін, академіки АН УРСР В.О. Бєліцер, М.Ф. Гулий і Р.В. Чаговець, член-кореспондент АН СРСР і АН УРСР Д.Л. Фердман. Пізніше ці та деякі інші напрями досліджень продовжували або продовжують і зараз успішно розвивати учні і послідовники цих видатних учених – академіки НАН України В. К. Лішко, Г. X. Мацука, Г. В. Єльська, Д. О. Мельничук, А. Г. Халмурадов, С. О. Костерін, члени-кореспонденти НАН України Н. М. Гула, Г. В. Донченко, Е. В. Луговськой, М.В. Скок та багато докторів і кандидатів наук.

Слід відзначити, що велика кількість наших попередників і сучасних співробітників доклало багато зусиль для того, щоб створений 90 років тому Інститут біохімії перетворився у міцний, відомий всьому світові науковий центр. І відбувалось це завдяки багаторічним дослідженням, передачі досвіду від покоління до покоління, що дало можливість створити традиції і наукові школи у певних напрямах біохімічної науки. Так, можна назвати вже сформовані або ті, що формуються наукові школи та їхніх засновників: біохімія нервової системи (нейрохімія) – О.В. Палладін, В.К. Лішко, Н.Г. Гіммельрейх; біохімія м'язів – Д.Л. Фердман, М.Д. Курський, С.О. Костерін; біохімія вітамінів і коензимів – О.В. Палладін, С.І. Винокуров, Р.В. Чаговець, В.П. Вендт, О.Г. Халмурадов, Г.В. Донченко; регуляція метаболізму, біосинтез протеїнів і ліпідів – М.Ф.Гулий, Д.О. Мельничук, Н.М. Гула; структури і функції білка (протеїнів) – В.О. Бєліцер, Т.В. Варецька, Е.В. Луговськой; біохімія ферментів (ензимів) – О.С. Циперович, С.О. Кудінов; Т.В. Гриненко; молекулярна імунологія (біохімія імунітету) – С.В. Комісаренко, М.В. Скок, Д.В. Колибо.

Інститут біохімії має свій власний науковий відомий в усьому світі «Український біохімічний журнал» (тепер – «TheUkrainianBiochemicalJournal»), створений О.В. Палладіним у 1926 р. під назвою «Наукові записки Українського біохемічного інституту». Крім того з 2008 р. на базі Інституту видається журнал, присвячений новому сучасному напряму в науці – «Біотехнологія» (тепер виходить під назвою «Biotechnologia Acta»).

Від часу заснування Інституту біохімії і дотепер його співробітники беруть активну участь у підготовці наукової молоді: від навчання шкільної і студентської молоді до спеціалістів вищої кваліфікації – кандидатів і докторів наук.

Одним з пріоритетних напрямів у своїй роботі керівники Інституту вбачають підтримку талановитих молодих учених. Для координації роботи з науковою молоддю при Вченій раді інституту створено постійну діючу комісію на чолі із заступником директора з наукової роботи, академіком НАН України С.О. Костеріним, а також Рада молодих учених і постійно діючий інститутський семінар, на якому розглядаються актуальні питання сучасної біохімії. Рада молодих учених кожного року проводить наукові конференції – конкурси, залучаючи молодих учених з інших наукових центрів як Києва, так і всієї України.

Найбільший внесок у підготовку спеціалістів високої кваліфікації в Інституті біохімії робиться через аспірантуру (навчання в аспірантурі за всі роки пройшли понад 350 осіб). В Інституті працює Спеціалізована вчена рада, яка бере до захисту дисертації на здобуття вченого ступеня доктора і кандидата наук зі спеціальності «біохімія» і «біотехнологія».

На базі Інституту працює філіал кафедри біохімії Київського національного університету імені Тараса Шевченка – «Біотехнологія», який готує бакалаврів і магістрів з цієї спеціальності.

Важливу роль у проведенні позашкільної роботи, спрямованої на пропагування досягнень науки і техніки серед шкільної молоді відіграє «Університет юних біохіміків» (МАН м. Києва), базовою організацією якої є Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України, а її президентом – директор інституту, академік НАН і НАМН України С.В. Комісаренко.

Одним із найстаріших підрозділів Інституту є наукова бібліотека, яка працює від 1925 р. і має великий і унікальний фонд вітчизняної і зарубіжної періодики, монографій, довідкової літератури з біохімії і суміжних спеціальностей.

При Інституті біохімії працює Меморіальний музей О.В. Палладіна, створений у 1973 р. Експонати музею демонструють життєвий шлях, наукову, науково-організаційну, педагогічну і громадську діяльність засновника Інституту. Як філія Державного музею історії міста Києва цей Меморіальний музей фактично є центром пропаганди і вивчення біохімічної науки в Україні, науки про основи життя.

На базі Інституту працює Українське біохімічне товариство, яке об'єднує біохіміків всієї країни і є рівноправним членом Федерації Європейських біохімічних товариств (FEBS) і Міжнародної Спілки Біохімії і Молекулярної біології (IUBMB).

Від самого заснування Інститут був і є організатором, а часто і базою для проведення найважливіших біохімічних форумів міжнародного і республіканського рівнів, проведення наукових шкіл і численних семінарів.

За 90 років існування Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна дуже важко точно оцінити економічний, соціальний і науковий ефект від його діяльності, але з впевненістю можна стверджувати, що внесок наших учених у медичну практику і народне господарство країни загалом надзвичайно вагомий.

За значний внесок у розвиток фундаментальних біохімічних досліджень, підготовку наукових кадрів, розробку низки технологій одержання нових лікарських препаратів і біологічно активних речовин, а також тестів для вдосконалення діагностики і лікування різних захворювань багатьох співробітників Інституту було відзначено державними нагородами. Так, в свій час звання Героя соціалістичної праці отримав академік О.В. Палладін, Герой України – академік М.Ф. Гулий, співробітниками Інституту одержано 16 Державних премій СРСР і УРСР/України, 20 премій ім. О.В. Палладіна НАН України; 9-ти вченим присвоєно почесне звання "Заслужений діяч науки і техніки УРСР/України".

Завершуючи розповідь про Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна Національної академії наук України, слід наголосити, що він достойно витримав випробування часом, пройшов складний шлях – від невеликого колективу вчених – однодумців до потужної науково-дослідної установи із загальновизнаними школами, які робили і роблять все для того, щоб дослідження біохімічної науки в Україні мали високий світовий рівень. Зараз дослідження в Інституті проводяться у 10 наукових відділах і 6 лабораторіях за такими основними напрямами:

• Дослідження структури, фізико-хімічних властивостей і біологічних функцій складних білкових та надмолекулярних систем.
• Вивчення молекулярної організації метаболічних процесів та механізмів їх регуляції біологічно активними речовинами.
• Розробка біотехнологій та нанобіотехнологій для медицини, сільського господарства, екології та промисловості.

Отже, Інститут зберігає в академічній природничій науці кращі традиції, започатковані корифеями вітчизняної біохімії – академіком О.В. Палладіним і його найближчими послідовниками, які заклали основи розвитку науки біохімії в новому ХХІ сторіччі. Сьогодні Інститут розвивається, розширює свою науково-технічну базу і є загальновизнаним лідером у своїй галузі.

Запис розповіді директора Інституту біохімії ім. О.В.Палладіна НАН України, академіка НАН України С.В. Комісаренка зроблено В.М. Даниловою, к.б.н., зав. відділу науково-технічної інформації.